Василь Семенович Стефаник (14 травня 1871, Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) — 7 грудня 1936) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик. Посол (депутат) Австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії.
Творчість В. Стефаника – не просто майстерне зображення
автентичного галицького сільського побуту, політичних обставин того часу, це
заглиблення в універсальні аспекти людського життя. Його творчість та манера
письма мали великий вплив на розвиток української новелістики.
Перша збірка новел — “Синя книжечка”, яка вийшла у світ
1899р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання.
З 1900 року. по 1905 рік вийшли такі збірки Стефаника : «Камінний хрест», «Дорога», “Моє слово". 1916 року Стефаник пише новелу
“Марія”, яку присвячує пам’яті Франка. Ще шість новел, які разом із двома
названими творами другого періоду (”Діточа пригода” і “Марія”) склали п’яту
збірку — “Вона — земля”, видану 1926 року.
В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні
новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як “Нитка”,
“Браття”, “Серце”, “Вовчиця”, “Слава Йсу”, “Людмила”, “Каменярі”.
До самої смерті не полишало Стефаника бажання “сказати людям
щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”. І на його долю
випало найбільше для художника щастя — він сказав те, що хотів, і сказав так,
як хотів.
Немає коментарів:
Дописати коментар