ЮВІЛЕЙНА ВИСТАВКА «СПІВЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ» (ДО 155-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ СЕМЕНОВИЧА СТЕФАНИКА (1871 – 1936), УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА-НОВЕЛІСТА)

Василь Семенович Стефаник (14 травня 1871 — 7 грудня 1936) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик.

До 155-річчя від дня народження В. С. Стефаника ВОЮ пропонує ювілейну виставку «Співець української землі».  На виставці представлені твори письменника, літературно-критичні матеріали за його творчістю, біографія митця, спогади сучасників.

Творча спадщина В. Стефаника має велике пізнавальне, ідейно-естетичне й історико-літературне значення. Він був новатором у літературі, творцем і неперевершеним майстром дуже стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели. Стефаник започаткував в українській літературі експресіонізм, цей стиль передбачає зображення внутрішнього через зовнішнє, зацікавлення глибинними психологічними процесами. Черпаючи тематичний матеріал з добре знаного йому села, Стефаник не бачив суті своєї творчості в описах селянського побуту чи порушенні соціальних питань. Для нього головним в показі «мужицької розпуки» були не побутові й не політичні, а універсальні аспекти людського життя.

Літературну творчість  В. Стефаник розпочав поезіями в прозі (1896-1898 рр.). У жовтні 1897 р. на сторінках чернівецького часопису «Праця» була надрукована новела «Виводили з села», пізніше — новели «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка» та «Сама саміська», які одразу зробили його широковідомим українським письменником. Ці твори ввійшли до першої збірки В. Стефаника «Синя книжечка» (1899 р.). Пізніше виходили книги новел «Камінний хрест» (1900 р.), «Дорога» (1901 р.), «Моє слово» (1905 р.), «Земля» (1926 р.). Шанувальники творчості митця називали його, за висловом Марка Черемшини, «поетом мужицької розпуки».