Ювілейна виставка "Володимир Винниченко: Революція і Життя" до 140 річчя від дня народження В.К. Винниченка,українського прозаїка, політичного діяча.

Відділ абонемента філії запропонував своїм читачам до 140-річчя від дня народження В.Винниченка ювілейну книжкову виставку  "Володимир Винниченко: Революція і Життя".
  Винниченко Володимир Кирилович (1880-1951) – відомий український громадсько-політичний і державний діяч,  письменник, голова Генерального Секретаріату за часів Центральної Ради, Голова Директорії (1918-1919).       Народився В. Винниченко в с. Веселий Кут Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині Кіровоградська область). В школі хлопець привернув до себе увагу вчителів своїми неабиякими здібностями. Ця обставина примусила батьків подбати про продовження освіти своєї дитини.По закінченні початкової школи Володимира віддали до Єлисаветградської гімназії. Після її закінчення він вступив до юридичного факультету Університету Святого Володимира. Навчаючись у вузі юнак брав активну участь в українському національному русі., належав до членів київської громади, став одним із засновників революційної української партії. За свою політичну діяльність В. Винниченко був виключений з університету без права навчання у будь-якому іншому навчальному закладі. Однак ця обставина не вплинула на його бажання продовжити займатися політикою. У 1904 році він вже брав участь у створенні Української соціал-демократичної робітничої партії..

Протягом 1906 – 1914 рр. В .Винниченко, постійно переслідуваний поліцією, був змушений періодично жити в еміграції. Після Лютневої революції 1917 р. він повернувся до Києва. З березня того ж року перебував на посаді заступника голови Української Центральної Ради, а згодом – заступника голови Малої Ради. В червні 1917 р. В.Винниченка призначили головою першого українського уряду – Генерального Секретаріату УЦР з одночасним виконанням обов’язків генерального секретаря внутрішніх справ. Він був автором та співавтором усіх головних законодавчих актів УЦР, у тому числі 4-х Універсалів Центральної Ради.На початку 1918 р. під тиском міжпартійних розбіжностей В. Винниченко подав у відставку з посади Голови Ради народних міністрів УНР та відійшов від державної діяльності. Переворот під керівництвом П. Скоропадського Винниченко засудив. Саме тому згодом став головою Українського національного союзу. 14 листопада 1918 р. В. Винниченко очолив Директорію УНР й перебував на цій посаді до лютого 1919 р. Потім вийшов з її складу та виїхав за кордон.На початку 1920 р. В.Винниченко почав контактувати з більшовицьким урядом України, але з часом пересвідчився у неможливості подібної співпраці і знову відбув за межі республіки.
Протягом 1919-1920 рр. В. Винниченко написав 3-томний мемуарно-публіцистичний твір «Відродження нації», де виклав власні погляди на українську революцію. У свої політичних уподобаннях В. Винниченко коливався між українською національною самостійницькою платформою і концепцією української радянської республіки.З кінця 20-х років ХХ ст. В. Винниченко жив у Франції. Під час гітлеровської окупації цієї країни, був ув’язнений до концтабора.Помер В.Винниченко 6 березня 1951 року. Його прах покоїться на цвинтарі с. Мужен (департамент Приморські Альпи, Франція).

Літературна спадщина Володимира Винниченка становить золотий фонд української літератури.