Інформаційне повідомлення «Православна моя Україна» до Дня хрещення Київської Русі – України.

В цьому році Україна святкує  1032-гу  річницю Хрещення Київської Русі. Цей день щороку відзначається 28 липня – адже саме цього дня православний світ вшановує пам’ять рівноапостольного князя Київського Володимира .

Першою правителькою Русі, яка офіційно прийняла християнство, була княгиня Ольга. Відбулося це, за різними джерелами, у 955 або 957 році під час паломництва княгині Ольги до Константинополя. Там вона прийняла хрещення з ім’ям Олена від самого Константинопольського Патріарха, Однак її діяльність не знаходила підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Продовжити справу княгині Ольги – хрестити Київську Русь й проголосити християнство державною релігією – зміг лише її онук князь Володимир Великий.  Саме з його  іменем  пов’язана найважливіша подія в історії нашої Вітчизни — прийняття християнства і входження в сім’ю християнських народів світу.

За літописним свідченням, вперше слов’янські племена, які населяли територію майбутньої Київської Русі, почули євангельську проповідь від святого апостола Андрія Первозванного ще в I столітті після Різдва Христового. Святий Андрій пройшов із проповіддю від Криму до майбутнього Новгорода, всюди хрестячи наших предків і наставляючи їх у вірі Христовій. За переказом преп. Нестора Літописця, на Київських горах він поставив хрест і передрік заснування тут великого міста з безліччю християнських храмів: «На горах цих засяє благодать Божа: буде тут місто велике, а в ньому багато храмів поставить Господь».

У IX столітті Константинопольський патріарх Фотій відрядив на Русь єпископа Михаїла, який почав проповідувати Слово Боже серед язичників. На їхню вимогу єпископ Михаїл сотворив чудо: він звелів розпалити вогонь і поклав у нього Євангеліє, яке залишилося неушкодженим. Побачивши це, багато хто з язичників увірували у Христа.

Чимало киян хрестилося й за часів святої рівноапостольної княгині Ольги. Однак хрещення Київської Русі в цілому, хрещення всього народу відбулося тільки за князювання святого Володимира, якого справедливо називають хрестителем руського народу.

Святий князь Володимир був онуком святої рівноапостольної княгині Ольги та сином Святослава Хороброго. Його мати Малуша була дочкою Малка Любечанина, якого історики ототожнюють з Малом, князем древлянським. Підкоривши повсталих древлян і заволодівши їхніми містами, княгиня Ольга наказала стратити князя Мала, а його дітей Добриню та Малушу взяла із собою. Добриня виріс хоробрим, добрим воїном, був обдарований державним розумом і згодом став хорошим помічником своєму племіннику Володимирові у справах військового та державного управління.

Малуша стала християнкою (разом із великою княгинею Ольгою вона охрестилася в Царгороді), але в душі не полишила зв’язку з поганськими звичаями. Тим і сподобалася вона суворому воїну Святославу, який проти волі матері зробив її своєю дружиною. Близько 960 року в них народився хлопчик, названий Володимиром, що означає «володар світу».

У 970 році Святослав, вирушаючи в похід, з якого йому вже не судилося повернутися, розділив свої володіння між трьома синами. У Києві княжив Ярополк, в Овручі, центрі Древлянської землі, — Олег, у Новгороді — Володимир.

Ярополк був одружений із гречанкою. Під впливом спочатку своєї бабусі Ольги, а потім і дружини Ярополк почав схилятися до християнства. Хрещення він, напевно, не прийняв, але, за свідченням літопису, давав «велику волю християнам».

Навесні 972 року Святослава було вбито в поході, і його сини почали княжити цілком самостійно. Незабаром між ними розпочалася міжусобна боротьба.В цій ворожнечі спочатку загинув Олег, потім Ярополк. З 980 року Володимир почав одноосібно правити в Києві всієї Руською землею.

Літописи зображають Володимира до прийняття ним християнства жорстоким, злопам’ятним і сповненим усіляких пороків, серед яких, передусім, відзначають надмірне сластолюбство. На той час Володимир мав п’ять дружин і сотні наложниць. Крім того, Володимир спочатку був закоренілим язичником і затятим ворогом християнства. Незабаром після взяття Києва він улаштував на пагорбі біля свого палацу справжній язичницький пантеон — поставив статуї язичницьких богів: Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Сімрагла та Мокош.

У 983 році, після перемоги Володимира над ятвягами, на «Перуновому пагорбі» було вирішено принести людські жертви. Жереб упав на двір варяга-християнина на ім’я Феодор. Київські язичники зажадали принести в жертву його сина Іоанна. Варяг не підкорився їм і не віддав свого сина на заклання бісам. Розлючені кияни зруйнували весь його двір і підрубали сіни, на яких він стояв із сином, і так убили їх. Ці варяги-християни стали першими в Руській землі мучениками за віру. Інші ж християни, охрещені за святої Ольги, для яких вона збудувала церкву на Аскольдовій могилі, налякані цією подією, ховалися: одні втекли, інші таємно зберігали святу віру, а деякі знову повернулися до колишнього нечестя. І якщо десь і стояла ще християнська церква, вона була розорена руками поган. Таке ж ідолопоклонство панувало й у Великому Новгороді, де Володимир поставив правителем свого дядька Добриню.

Князь Володимир із перших років свого правління піклувався про зміцнення Руської держави. Зусилля князя були спрямовані на централізацію влади й об’єднання східнослов’янських племен. Він обмежив владу удільних князів і запровадив династичне управління. Саме в роки князювання Володимира завершилося формування Давньоруської держави.

Ставши єдиновладним князем Русі, Володимир здійснив декілька вдалих військових походів: завоював Галичину, упокорив в’ятичів і радимичів, переміг камських болгар, успішно воював із печенігами і, таким чином, розширив межі своєї держави від Балтійського моря на півночі до річки Буг на півдні. Він «пас свою землю правдою, мужністю і розумом», як добрий і дбайливий господар, за потреби розширював її межі та захищав її кордони силою зброї, а повертаючись із походу, влаштовував для дружини та всього Києва щедрі й веселі бенкети.

Проте язичницька реформа, яка змінила лише зовнішнє вшанування старих богів, не могла задовольнити Володимира. Особисті пошуки віри співпали з вимогами часу: Русь остаточно втрачала риси колишнього військового союзу окремих племен, перетворюючись на єдину державу, що відігравала дедалі більшу роль у європейській та світовій політиці. Все це вимагало від князя пошуку духовної основи для єдності руських князівств.

Християнство було Володимирові не до вподоби нічим іншим, як своїми моральними правилами. Крім того, Володимир, як і його попередники, мечу довіряв більше, ніж хресту. Нарешті, християнство могло не влаштовувати його, як і варяга Олега, через загрозу підкорення Візантії. Володимир тоді ще не міг, подібно до Ольги, осягнути значення християнства і відокремити у своїй свідомості віру від політики візантійських імператорів. Він зрозуміє це згодом.Та все ж зглянулося всемилостиве око благого Бога на князя Володимира — і засяяло в серці його світло Христової істини; він зрозумів суєту ідольської омани та пізнав єдиного Бога, Котрий створив усе видиме й невидиме.

За свідченням преподобного Нестора, князю Володимиру було «явлення Боже», що спонукало його до навернення у християнство. Та оскільки навернення князя до Христа сталося вже в зрілому віці, то до остаточного прийняття віри та хрещення потрібен був якийсь час для роздумів, порівняння, сприйняття й усвідомлення християнських істин.

Благодатною допомогою князеві в його просвітленні стали й молитви святої рівноапостольної Ольги. Адже князь багато що успадкував і від неї. З язичницькою нестриманістю пристрастей у ньому поєднувалася й душевна глибина, мудрість, добросердість, і це пояснює, чому його серце виявилося здатним сприйняти істинного Бога.

Мученицький подвиг за Христа святих Феодора та Іоанна прикликав велику благодать Божу на Руську землю. І сталося диво: гонитель християнства почав навертатися до Христа! Свідченням цього є той незаперечний факт, що після остаточного прийняття віри Христової і хрещення князь Володимир поставив чудову кам’яну Десятинну церкву в ім’я Божої Матері не деінде, а на місці того самого будинку, де було вбито мучеників Фео­дора й Іоанна.

Давні літописи містять докладну і яскраву розповідь про хрещення київського князя. За релігійним життям на Русі пильно стежили ті, хто так чи інакше був із нею пов’язаний і тому зацікавлений у духовному її розвитку: православні греки — на півдні, Римська Церква — на заході, мусульмани Волзької Болгарії та іудеї Хазарії — на сході.Наприклад, римські посланці закликали змінити віру без особливої зміни способу життя. Ось саме це й відвернуло Володимира, який уже добре знав, як змінилося життя княгині Ольги після хрещення і яким є спосіб життя інших руських християн, що прийняли віру від Константинопольської Церкви. «Ідіть, звідки прийшли, — говорить він посланцям Римського папи, — бо й батьки наші не прийняли цього».

Дотепною була відмова князя Володимира й від іудаїзму. Посланці Хазарського каганату, пропо­ві­ду­ючи старозавітну віру, намагалися звернути особливу увагу князя на «нікчемність» християнства порівняно з їхньою вірою: «Християни ж вірять у Того, Кого ми розіп’яли…» Володимир запитував спочатку про закон іудеїв, а потім несподівано запитав: «А де земля ваша?» Запитання мудре та продумане: Хазарію нещодавно розгромлено, а Палестина не належить іудеям. Змусивши проповідників відповісти: «Розгнівався Бог на отців наших і розсіяв нас по землях за гріхи наші», — князь Володимир зауважив: «Чого ж ви інших навчаєте, а самі відкинуті Богом? Чи й нам того ж хочете?»

«Потім прислали греки до Володимира філософа», — повідомляє «Повість минулих літ» і наводить докладно проповідь цього філософа. Бесіда Володимира з філософом зводиться до найважливішого та головного — до питання про Боговтілення. «Навіщо ж зійшов Бог на землю і прийняв страждання?» Філософ відповів: «Якщо хочеш послухати, то скажу тобі по порядку від самого початку…» Володимир же сказав: «Радий послухати». Філософ повідав князю Володимиру про створення світу та гріхопадіння, стисло розповів про найважливіші події в житті народів старозавітного часу, далі, спираючись на слова з пророчих книг, розповів про відвернення від Ізраїлю й покликання нових народів, про явлення Бога у плоті, відкуплення Його стражданнями гріха Адама. Потім філософ розповів євангельську історію до зішестя Святого Духа на апостолів у день П’ятидесятниці. «Коли прийняли вони обітницю Духа Святого, то розійшлися по всьому світу, навчаючи та хрестячи водою».

Вислухавши уважно грека, князь Володимир поставив ще одне запитання, в якому, власне, містилося три питання: «Навіщо народився Ісус від Жони, був розіп’ятий на дереві та хрестився водою?» Вони надзвичайно цінні: в них відбивається те, що найбільше цікавило давніх русичів у християнському віровченні.«Через жону, — відповів на перше запитання філософ, — сталася спершу перемога диявола, бо через жону був вигнаний Адам із раю; через Жону ж утілившись, Бог звелів вірним увійти до раю». На друге запитання відповідь була така: «А на дереві був розіп’ятий тому, що від дерева скуштував Адам і через нього був вигнаний із раю, і деревом життя наслідують спасіння праведні». А «оновлення водою» здійснилося, з одного боку, тому, що водою Бог «потопив людей» за часів Ноя. «Ось тому й сказав Бог: “Водою погубив Я людей за гріхи їхні, тепер знову водою очищу від гріхів людей — водою оновлення”. Бо найпершою була створена вода; адже сказано: “Дух Божий носився над водою”, тому й нині хрестяться водою і Духом».

«Коли апостоли навчали в усьому світі вірувати в Бога, — говорив далі філософ, — то їхнє вчення прийняли і ми, греки, і весь світ вірує в учення їхнє». У літописі про цю подію наприкінці сказано: «Уже визначив Бог і день один, коли Він, зійшовши з небес, судитиме живих і мертвих і віддасть кожному по ділах його: праведному — Царство Небесне і красу невимовну, радість без кінця і безсмертя вічне, а грішникам — мука…». І, сказавши це, філософ показав Володимирові картину, на якій було зображення Страшного суду: праворуч — праведники в радості йдуть до раю, а ліворуч — грішники, що йдуть на муку. Володимир, зітхнувши, сказав: «Добре тим, хто праворуч, горе ж тим, хто зліва». Філософ відповів: «Якщо хочеш із праведниками праворуч стати, то хрестися». Володимиру запала в серце ця думка, і він сказав: «Почекаю ще трохи, поки краще дізнаюся про всі віри».Не тільки оточенню Володимира, але і йому самому потрібно було знати, яка в кого служба і хто як служить Богу.

Відпустивши грецького посла з дарунками, князь Володимир зібрав своїх старійшин і бояр на раду. На цій найвищій на Русі державній раді дружина, бояри та старійшини на чолі з князем Володимиром перед остаточним обранням віри (а отже, майбутнього духовного шляху Київської Русі) міркували про те, як проходить богослужіння в ісламі, західному християнстві та православ’ї. Тож було вирішено відрядити послів, щоб випробувати кожну віру на місці, й обрали для цього десять мужів, «добрих і тямущих».

Княжі посли спостерігали в Болгарії, як мусульмани моляться в мечеті: «Ставши там без пояса, зробивши уклін, людина сяде і дивиться туди і сюди, як божевільна, і немає в них веселощів, тільки печаль і сморід великий. Не добрий закон їхній». У німців «бачили в храмах різну службу, але краси не бачили ніякої». У Візантії ж у константинопольському храмі в ім’я Софії, Премудрості Божої, вони споглядали святкове патріарше богослужіння при світлі всіх панікадил, зі співом соборних хорів. «Не знали, на небі ми чи на землі, — розповідали посли, повернувшись до Києва, — бо немає на землі такого видовища і краси такої, і не знаємо, як розповісти про це, знаємо тільки, що перебуває там Бог із людьми, і служба їхня краща, ніж у всіх інших країнах. Не можемо ми забути краси тієї, бо кожна людина, якщо скуштує солодкого, не візьме потім гіркого, так і ми не можемо вже тут перебувати в язичництві». Вислухавши їх, бояри сказали князю Володимиру: «Якби був поганий закон грецький, то не прийняла б його бабця твоя Ольга, а вона була наймудрішою з усіх людей». І запитав їх Володимир: «Де приймемо хрещення?» Вони ж відповіли: «Де тобі любо».

Так було прийняте історичне державне рішення про хрещення Русі. Православна Церква як образ Царства Божого, Царства Небесного, яка у видимих образах свого богослужіння являє невидиму й невимовну красу та радість горнього світу, відкрила Русі світлий образ Христової істини! Через православне богослужіння Русь побачила Христа у славі та духовній радості перебування з людьми!

Найімовірнішою датою є 988 рік. А щодо місця, то найчастіше називається Херсонес, хоча це міг бути і Київ. Згідно із літописом, улітку 988 року князь Володимир Святославович був охрещений у церкві св. Іакова в Херсонесі й одружився з сестрою візантійського імператора Анною..

Масове хрещення киян, як оповідає літопис, відбувалося у водах річки Почайна, притоці Дніпра. Після цього християнство стало державною релігією Київської Русі.

Загалом християнізація Русі проходила поступово. До того ж не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Наприклад, на півночі Русі, де християнство було перед тим менш поширене, впровадження нової релігії було зустрінуто вороже, і новгородців довелося хрестити силою. Літопис та інші джерела також згадують про доволі тривале збереження елементів язичництва у народі. Прийняття християнства мало велике значення для України. Держава, згідно з тодішніми уявленнями, ніби очистилася від скверни й ставала частиною світової християнської спільноти, особливо тісно зблизившись з Візантією – найбільш розвинутою державою тогочасної Європи. Християнство стало потужним поштовхом для розвитку освіти й культури. Набуло поширення запозичене з Візантії мистецтво, а також писемність і писемна література. На території держави почали відкриватися школи, а у Києві було збудовано головний храм Русі, присвячений Богородиці, котрий більш відомий як Десятинна церква. 
Більш детально про життя князя Володимира та віру православну  ви зможете узнати в нашій бібліотеці із книг, присвячених християнству.