Олесь (Олександр) Терентійович
Гончар (3 квітня 1918, Ломівка, Катеринославська губернія, УНР, нині
Дніпропетровська область, Україна – 14 липня 1995, Київ, Україна) – український
письменник, прозаїк, літературний критик, політик, громадський діяч, перший
лауреат республіканської премії ім. Т. Шевченка (1962), голова Спілки
письменників України (1959-1971), академік НАН України (1978), Герой України
(2005, посмертно).
Українська мова, культура, духовність, любов до рідної землі є стрижнем творчості Гончара. Підсумком роботи післявоєнних років років стає трилогія «Прапороносці»(1946-48р.). Після завершення роботи над трилогією героїка війни і далі хвилювала митця. В кінці 1940-х і на початку 1950-х років він пише низку новел («Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», «Усман та Марта» й ін.), багато в чому суголосних з «Прапороносцями». У написаній тоді ж документальній у основі своїй повісті «Земля гуде» зображено діяльність молодіжної підпільної організації «Нескорена полтавчанка».
Видані протягом 1950-х років книги новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957) — історико-революційній проблематиці.Велику популярність здобули романи «Тронка» (1963), «Собор» (1968), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), повість «Бригантина» (1972), новели «Кресафт» (1963), «На косі» (1966), «Під далекими соснами» (1970), «Пізнє прозріння» (1974) та ін. Роман «Тронка» приніс авторові Ленінську премію. А нищівна кампанія проти роману «Собор» у Дніпрі стала своєрідним каталізатором дисидентського руху в регіоні.
До 105-річчя від дня народження видатного українського письменника ФОЮ ЧОУНБ ім. М. Івасюка пропонує ювілейну виставку «Його душа – собор надій високих». На виставці представлені твори, щоденникові записи, листи, літературознавчі статті Олеся Гончара та критичні матеріали за його творчістю. Виставка розрахована на учнівську молодь, викладачів та поціновувачів української класики.
Українська мова, культура, духовність, любов до рідної землі є стрижнем творчості Гончара. Підсумком роботи післявоєнних років років стає трилогія «Прапороносці»(1946-48р.). Після завершення роботи над трилогією героїка війни і далі хвилювала митця. В кінці 1940-х і на початку 1950-х років він пише низку новел («Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», «Усман та Марта» й ін.), багато в чому суголосних з «Прапороносцями». У написаній тоді ж документальній у основі своїй повісті «Земля гуде» зображено діяльність молодіжної підпільної організації «Нескорена полтавчанка».
Видані протягом 1950-х років книги новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957) — історико-революційній проблематиці.Велику популярність здобули романи «Тронка» (1963), «Собор» (1968), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), повість «Бригантина» (1972), новели «Кресафт» (1963), «На косі» (1966), «Під далекими соснами» (1970), «Пізнє прозріння» (1974) та ін. Роман «Тронка» приніс авторові Ленінську премію. А нищівна кампанія проти роману «Собор» у Дніпрі стала своєрідним каталізатором дисидентського руху в регіоні.
До 105-річчя від дня народження видатного українського письменника ФОЮ ЧОУНБ ім. М. Івасюка пропонує ювілейну виставку «Його душа – собор надій високих». На виставці представлені твори, щоденникові записи, листи, літературознавчі статті Олеся Гончара та критичні матеріали за його творчістю. Виставка розрахована на учнівську молодь, викладачів та поціновувачів української класики.
Немає коментарів:
Дописати коментар