Інформаційний нон-стоп "Історія створення однієї пісні"

Історія створення пісні «В землянці»

Пісні «В землянці», за справедливим твердженням її автора, поета Олексія Олександровича Суркова, судилося стати першою ліричною піснею із створених під час Другої Світової війни, «беззастережно прийнятою і серцем воюючого солдата, і серцем тих, хто чекав його з війни». Проникливий, щирий, тужливий голос поета поєднався у той важкий, суворий час з голосами всіх розлучених війною.

«Виник вірш, з якого народилася ця пісня, випадково, – згадував Сурков. – Він не збирався бути піснею. І навіть не претендував стати друкованим віршем. Це були шістнадцять «домашніх» рядків із листа дружині, Софії Антонівні. Лист був написаний у кінці листопада, після одного дуже важкого для мене фронтового дня під Істрою, коли нам довелося вночі після важкого бою пробиватися з оточення із штабом одного із гвардійських полків..»

Допитливі дослідники творчості поета точно називають день, коли проходив той пам’ятний бій на підступах до Москви, – 27 листопада 1941 року, і ту частину, в якій опинився і прийняв бій кореспондент газети «Червоноармійська правда» Західного фронту, батальйонний комісар Олексій Сурков, – 258-й полк 9-ї гвардійської стрілової дивізії. Це його оборонні позиції були раптово атаковані 10-ю танковою дивізією гітлерівців. Бій був важким. Треба було вириватися з оточення. Всім штабним працівникам довелося взятися за зброю і гранати. Став бійцем і поет. Сміливий, рішучий, він рвався до самого пекла бою. Старий хоробрий солдат витримав бойове випробування з честю, разом із штабом полку вирвався з оточення і потрапив … на мінне поле. Це було дійсно «до смерти четыре шага», навіть менше…

Після всіх негараздів, замерзлий, зморений, в шинелі, побитій осколками, Сурков всю ніч просидів над своїм записником у землянці, біля солдатської залізної пічки. Може, тоді й народилася знаменита його «Землянка», пісня, яка ввійшла до народної пам’яті як невід’ємний супутник тієї страшної війни.

Згадаймо : «В землянці»

Бьется в тесной печурке огонь,

На поленьях смола, как слеза,

И поет мне в землянке гармонь

Про улыбку твою и глаза.

Про тебя мне шептали кусты

В белоснежных полях под Москвой.

Я хочу, чтобы слышала ты,

Как тоскует мой голос живой.

Ты сейчас далеко-далеко.

Между нами снега и снега.

До тебя мне дойти нелегко,

А до смерти — четыре шага.

Пой, гармоника, вьюге назло,

Заплутавшее счастье зови.

Мне в холодной землянке тепло

От моей негасимой любви.